що так з Василем зробила; і ходячи і пораючись усе думала: коли-б швидче можно було росказати про Василя, то якби гріх з душі.
Як же лягла на постїль, так і не подумала, щоб спати. Зараз прийшов їй на думку Василь, як то він мабуть журить ся, що не скоро з нею побачить ся; та як і їй бути? як, не бачившись з Василем недїлю, або може, нехай Бог боронить, і дві, як і жити на сьвітї… »Іще таки учора, дума собі, ще я не так його любила, як сьогодня, після того часу, як він сказав, що мене любить, та ще… як поцїловав!« Та здумавши се, як засоромилась! і по ночі чує, що вид у неї як жар горить! »Що́-ж отсе я наробила?« дума собі: »чи се-ж я, що́ і слухати не хотїла об хлопцях? Скрізь землю б пішла від стида і сорому! А що́, як ще Василь надо мною сьмієть-ся?« Тут їй ще душнїш стало; а далї, як роздумала, що Василь зовсїм не такий, щоб йому сьміятись, і що він божив ся, що її кріпко любить, то і утихомирилась, і тільки того соромилась, що… цїловала ся з ним і у бору довго з ним сидїла. »Та се-ж вже, так дума, і в-перше і в-останнє. Се на мене любов напала, а матуся казала, що любов як сон: нї заїси, нї заспиш, і що́ робиш не знаєш, мов в-ві снї. Борони, Мати Божа, щоб я гіршого чого не зробила! Та як не буду з ним бачитись, то і жартовати нї-з-ким буде. Добре ж я зробила і сама собі дякую, що не звелїла йому до себе ходити.«
Так собі порадившись, устала (бо вже і розсьвіло), і зараз принялась поратись. Що́-ж? Тут корову доїть, а сама озираєть-ся, чи не йде Василь. По воду пішла, оглядаєть-ся Василя; у хатї сало товче, а на двері погляда, чи не Василь їх відчиня. За стіл сїла обідати, а сама у віконце
