табор, де в бруді день і ніч працюють люди. Свідомість того, що тілько ними і через них можна здобути і волю і краще житія людству, примушує його йти в робітничі маси і там працювати. Трудно собі уявити, яка то тяжка була праця. Російське самодержавіє міцно було оточено жандармами, поліцією, шпіонами і иньшими найомниками й добровільними агентами. Пильно слідкувало воно за тим, щоб до робітників та селян не долітало слово правди. І горе було тому кого спіймають на вчинку, на роботі серед робітників, або на кого впаде підозріння жандарма чи шпига. Таку людину брали без проволічок і завдавали до царських вязниць, або туди звідки нема вороття. Але це не спиняло тих, хто справді бажав працювати на користь робочого люду, хто мав віру в те, що сила народня, сила рабітництва врешті переможе силу ворожу. До таких людей належав і В. Винниченкою. Без вагань іде він на тяжку працю серед робітників. В льохах, в таємних куточках, по за містом в хащах збірав він спочатку малу авдіторію а далі більшу і палким словом вказував дорогу, якою повинно йти робітництво, щоб добитись і собі і всьому працюючому людові кращої долі. До організації закликав він товаришів робітників, бо тілько організованими силами можна зломити ворожу силу. В своїх поглядах, в світогляді своєму В. Винниченко вже тоді виступав соціялістом, в тому бачив конечний етап наших змагань, до того закликав і своїх товаришів.
В тому ж 1901 році для широкої праці, як в городах, так і на селах засновується Революційна Українська Партія, яка грунтується на основах соціялізму. Звичайно така партія в ті часи могла істнувати тілько нелегально (таємно). Жваво взялися партійні товариші до роботи і живим словом і проклямаціями і книжечками вони будили в працюючих людях думку та гнів до дармоїдів-гнобителів. Прояви життя в робітничих колах примусили жандармів ще більше стежити за тим, що там діється і з 1902 році по підозрінню в приналежности до таких українських справ Винниченка
