вже не було змоги вчитись. Начальство, бачучи вплив В. Винниченка на учнів і щоб позбавитись його, згодилось на таку умову. І от В. Винниченко виходить з сьомої кляси юнаком повним сили, енерґії й бажання взятись до роботи. Вже в гімназії він виробив світогляд, намітив більш менш той шлях, яким повинен іти в життя. Той шлях лежав до народу і в народ. І на своїх братах і на земляках робітниках і на селянах він бачив, як тяжко живеться в світі робочому людові; бачив, як він поневіряється та працює, щоб не вмерти з голоду, як над ним знущається панство й начальство і стати в обороні цього люду стає метою В. Винниченка. Щоб взятись як найкористніше до роботи, він ставить собі завданням ознайомитись як найширше з життям свого народу. З цією метою, вийшовши з гімназії, В. Винниченко пускається в подорож по Україні. Одягнений в просту селянську одежу, з торбинкою за плечима і палицею в руках іде він од села до села, од економії до економії, та придивляється до справжнього людського життя. Заробляючи в подорожі на прожиток поденщиною, він старанно занотовує собі все, що бачить. І літо подорожі дає йому стілько знань людського життя, скілько не могла дати за сім чи вісім років гімназія. Помимо знань ця подорож направила В. Винниченка на той шлях, яким йдучи до сього часу, він так уславився не тілько серед українського, а й иньших народів. Ця подорож дала йому богатий матеріял до письменницької роботи і в той же час дала напрямок цій роботі.
Повернувшись з подорожі, В. Винниченко рішає продовжувати далі свою освіту, рішає вступити до універсітету. Але для його двері Елизаветградської гімназії були вже зачинені, а для того, щоб вступити до універсітету, треба мати од гимназії атестат зрілости. З цілью одержати цей атестат, він їде до Златополя, де і тримає, досить успішно, іспити. Харкатерно те, що в ці часи його сумління не дозволяє йому навіть в одежі одріжнятись від селянства. Оповідають товариші по спіитах в Златополі, що поява В. Винниченка дала
