мойлович виступив рішучим противником союзу з Річчю Посполитою та війни з Османською імперією, оскільки це суперечило його прагненням поширити свою владу на правобережні українські терени. Та коли питання про війну було вирішене, він узяв активну участь у підготовці до воєнних дій.
У травні–липні 1687 було здійснено перший Кримський похід, в якому взяло участь 100-тис. російське військо, до якого входили й українські слобідські полки, та 50 тис. українців гетьманського регіменту на чолі з І. Самойловичем. Загальне командування здійснював кн. Б. Голіцин. Під час переходу по степах військо опинилося в незвично важких природних умовах, які ускладнило випалення степів татарами. Тому було прийнято рішення про повернення, а з метою виконання союзницьких зобов'язань до турецьких фортець на Дніпрі було направлено російськоукраїнські сили чисельністю 40 тис. осіб, а також запорожців. Вина за невдачу походу була перекладена на І.Самойловича, якого змістили з посади. Новим володарем гетьманської булави став І. Мазепа. У березні–червні 1689 було проведено другий похід на Крим.
Російське військо налічувало 112 тис. осіб, а українське, очолене І. Мазепою, — 50 тис. Загальне командування знову здійснював В. Голіцин. Витримавши кілька боїв із татарами, військо дійшло до Перекопа, але через виснаження не могло продовжувати подальший наступ. Після завершення Кримських походів 1687 і 1689 відбувалися численні татарські напади на Лівобережжя, Правобережжя та Слобожанщину. Українські війська здійснювали походи на Очаків, Акерман (нині м. Білгород-Дністровський), Кілію, Казікермен, Тягиню. У деяких походах брали участь правобережні козаки. 1692–93 хвиля татарських нападів на українські землі була стимульована виступом Петра Іваненка — колишнього військового канцеляриста, який уклав договір із Кримом з метою допомоги татарам у боротьбі за звільнення України з-під влади Москви.
Зі вступом Австрії разом із союзниками по Аугсбурзькій лізі 1688 у війну проти Франції, яка затягнулася до 1697, Відень пішов на переговори з Портою, до яких долучилися Венеція та Річ Посполита. У цих обставинах і Москва навесні 1689 висунула свої умови мирного договору з турками, згідно з якими до неї мали перейти Крим та Азов, а турецькі фортеці на Дніпрі мали бути зруйновані. 1695–98 російськими та українськими військами було здійснено два азовських і три дніпровських походи. Їх стратегічною метою було завоювання Азова та Очакова, що відкривало доступ до Азовського та Чорного морів. Перший Азовський похід відбувся в березні–листопаді 1695 під керівництвом царя Петра І, при цьому облога Азова в червні–
