ної номенклатури для домодерних спільнот. У сучасній російській етнографії є усталеною теза, що формування сучасного російського етносу можна відносини до 15 — поч. 16 ст., що пов'язується з поширенням контролю Великого князівства Московського на весь тодішній етнічний ареал росіян та закріпленням етноніма «русскіє», «русскій» на відміну від «русь» (множина) і «русин» (однина), котрий лишався властивим західній частині колишніх давньоруських земель (на землях Великого князівства Литовського та Королівства Польського).
З 14 до середини 17 ст. кількість росіян, точніше — тогочасних жителів Великого князівства Московського й ін. російських земель, на території сучасної України була незначною (за винятком ЧерніговоСіверщини). Здебільшого тут тимчасово перебували окремі особи, переважно представники духовенства та купці.
Одним із проявів міграцій було переселення представників еліти Великого князівства Московського до ВКЛ. Вони ставали на службу великому князю литовському, який наділяв їх маєтностями, зокрема на українських землях. Найвідомішим із цих мігрантів був кн. А. Курбський.
До України та Білорусі тікали від переслідувань деякі духовні діячі, зокрема ті, що виступали проти офіційного вчення Російської православної церкви. Перебуваючи на українських та білоруських землях, вони (Феодосій Косой, Васіян, колишній учень Максима Грека Артемій та ін.) були проповідниками нового релігійного вчення, яке не визнавало храмів, ікон, обрядів. Втікачем був також московський друкар І. Федоров; переслідуваний місцевим духовенством і переписувачами книг, він залишив 1566 Москву і переїхав до ВКЛ, а згодом — до Львова й Острога, де став основоположником українського друкарства.
1503–1618 у складі Московської держави перебувала ЧерніговоСіверщина. У цей час тут з'явилися російські поміщики та ін. московська людність. Серед місцевих «дітей боярських» були росіяни, нащадки яких утрималися тут і після того, як ці землі за Деулінським перемир'ям 1618 перейшли до Речі Посполитої, а потім увійшли до складу держави Б. Хмельницького. Згодом, після т.зв. Смути, до них приєдналися різні московські емігранти, які дістали від польських королів Сигізмунда ІІІ Ваза і Владислава ІV Ваза маєтки на Сіверщині.
Наприкінці 16 — у середині 17 ст. почалося освоєння росіянами майбутньої Слобідської України, яка формально належала Московській державі. Початок військової присутності росіян можна віднести до кінця 16 ст. (у процесі створення Бєлгородської оборонної лінії).
Початок нового етапу російської присутності в Україні поклала Переяславська угода 1654. Вона та наступні угоди стали підставою для появи московських воєвод і військових залог у Києві та деяких ін. містах. За Московськими статтями 1665 російські залоги мали перебувати в Києві,
