доровський. Серед авторів — В. Бузескул, П. Тичина, В. Пархоменко, А. Ковалівський. 1930, коли припинила діяльність Всеукраїнська наукова асоціація сходознавців, а замість неї постала Асоціація сходознавцівмарксистів, яка стала видавцем журналу, змінилася його редколегія, до якої увійшли компартійці: О. Полоцький, Л. Величко. О. Сухов та ін.
З'явилися рубрики: «Закордонний Схід», «Проблеми радянської східної торгівлі», «Радянський схід», «Історія, етнологія, мовознавство, література», «Революційний рух та боротьба з імперіалізмом, економіка країн Сходу». Два останні номери 15 і 16/17 за 1931 вийшли під назвою «Червоний схід». Видання «С.с.» відновлено 1993 Інститутом сходознавства імені А. Кримського НАН України. Журнал щоквартально публікує матеріали з історії, філології, культури країн Близького, Середнього, Далекого Сходу в їхніх взаєминах з Україною, переклади літератури зі східних мов, інформацію про розвиток сходознавства в Україні та за кордоном.
Літ.: Дмитрієнко М.Ф. Журнал «Східний світ» (1927–1931): Історіографічний огляд. В кн.: Історіографічні дослідження в Українській PCР. — К., 1969, вип. 2; Циганкова Е. Сходознавчі установи в Україні: Радянський період. — К., 2007.
Е.Г. Циганкова, Л.Ф. Шепель.
СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика — комплекс наук, що досліджують історію, мови, літератури, філософію, мистецтво, пам'ятки духовної і матеріальної культури, економіку та соціально-політичний устрій країн Азії та Пн. Африки, а також народів східного походження в Східній і Центральній Європі. С. за традицією поділяється на два напрями:
дослідження Класичного Сходу та вивчення Сучасного Сходу. Перший напрям передбачає вивчення східних цивілізацій стародавньої та середньовічної доби, а також притаманних їм традиційних елементів, що збереглися до нашого часу. Пріоритетне значення в цій галузі досліджень мають гебраїстика, арабістика, іраністика, тюркологія, індологія, китаїстика, японістика, монголістика, тибетологія, єгиптологія та ін. Представники другого напряму досліджують сучасні афроазійські країни, трансформаційні наслідки колоніалізму та перебіг національно-визвольних рухів на теренах Сходу, роль східних держав у глобальних і регіональних процесах сучасності, їхні літературу та мистецтво.
С. виникло як галузь знань, які допомагали втіленню практичних цілей європейських держав щодо країн Сходу. Серед його перших центрів були засновані за рішенням Віденського церковного собору 1312 кафедри арабської, гебрайської та сирійської мов у Парижі (Франція), Оксфорді (Англія), Болоньї (Італія), Авіньйоні (Франція), Саламанці (Іспанія).
Західноєвропейські сходознавці 14–16 ст. — це переважно семітологи,
