УВПІ був розформований на початку 1933 через вичерпання фінансових засобів і припинення дотацій із боку чехословацького уряду.
Літ.: Мірний І. Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова 1923–1933. — Прага, 1934; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Прага, 1942, ч. 1; Боряк Т.Г. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). — Ніжин, 2011.
В.П. Трощинський.
УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ у Празі — перший вищий навчальний заклад і друга наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований 17 січня 1921 у Відні з ініціативи українських учених, письменників, журналістів. Складався із двох факультетів — філософічного та факультету права і суспільних наук, на яких працювало 12 професорів і 3 доценти та було 90 слухачів. Першим ректором УВУ став професор О. Колесса, який 7 разів обирався на цю посаду. У вересні 1921 університет переведено до Праги (Чехословаччина), що на той час стала головним осередком української студентської молоді (понад 1 тис. осіб) й еміграції з українських земель узагалі, де він дістав матеріальну та правову підтримку з боку чехословацького уряду й особисто президента Чехословаччини Т.-Г. Масарика, а також із боку наукової громадськості республіки, зокрема керівництва Карлового університету, яким були надані УВУ приміщення для занять тощо.
У Празі УВУ вступив на шлях нормального функціонування як повноцінний і науково спроможний осередок поширення й поглиблення знань на зразок західноєвропейських університетів. У середньому кожного семестру в ньому навчалося понад 250 студентів, повний курс навчання (4 або 8 семестрів) за період 1921–45 закінчили близько 2–3 тис. осіб, приблизно 150 з них отримали ступені доктора права чи філософії.
На кінець празького періоду діяльності (1945) у професорсько-викладацькому складі УВУ налічувалося 20 професорів, 10 доцентів і 3 лектори. Усього за цей час викладали й здійснювали наукову діяльність близько 100 осіб, у т.ч. понад 50 професорів. Більшість із них були широко відомі в науковому світі як висококваліфіковані фахівці з певних галузей знань, визначні громадсько-культурні діячі, серед них: філологи — О. Колесса, Л. Білецький, А. Артимович, І. Огієнко, В. Сімович, С. СмальСтоцький, І. Панькевич, історики — Д. Антонович, Д. Дорошенко, І. Борковський, В. Біднов, С. Дністрянський, В. Кубійович, О. Мицюк, С. Наріжний, О. Шульгін, В. Щербаківський, В. Яковлів, філософи — А. Волошин, І. Мірчук, Д. Чижевський, правознавці — О. Ейхельман, Р. Лащенко, К. Лоський, В. Старосольський, С. Шелухин, природознавці —
