планувалося на весну 1846. Австрійська влада, використовуючи соціальне невдоволення селян, спровокувала їхній виступ проти землевласниківшляхти на території Малопольщі («рабація») й зірвала повстання. Під час революції 1848 в Галичині польські демократичні сили виступили з вимогами реформ і запровадження автономії краю, але зустрілися із протидією зростаючого русько-українського національного руху (Головна руська рада), який вимагав рівних прав для українського населення.
Австрійська влада, скориставшись польсько-українськими суперечностями, придушила обидва рухи, розгромила повстання у Львові в листопаді 1848, але змушена була здійснити земельну реформу, скасувавши панщину й наділивши селян землею. Невдачею закінчилося також польське повстання у Великопольщі під владою Пруссії в травні–червні 1848.
Поляки взяли активну участь у революційних подіях 1848–49 в Угорщині, Німеччині, Італії, Франції, а «польське питання» стало для демократичних сил континенту символом боротьби з імперським деспотизмом, консервацією застарілих суспільних відносин. У національно-визвольному русі виникли дві головні течії: ліберальні кола шляхти та буржуазії прагнули поступово досягти автономії польських земель у складі імперій і поліпшення становища поляків шляхом угоди із правлячими колами («партія білих»); радикально-демократичні сили в еміграції та в польських землях планували шляхом повстання здобути незалежність країни («партія червоних»), 1861 «червоні» створили Центральний національний комітет і готували повстання, яке розпочалося у січні 1863 в Королівстві, а також в українських, білоруських і литовських землях, набуло форм партизанської боротьби й урядування «паралельної адміністрації». Тимчасовий повстанський уряд оголосив про скасування панщини та наділення селян землею, запровадження демократичних свобод і рівних прав, відбудову Речі Посполитої рівноправних народів. Навесні 1864 повстання було придушено з допомогою російської армії.
Невдачі визвольних повстань, репресії проти учасників національновизвольного руху, соціальні зміни, поширення нових суспільно-політичних ідей спричинили перегрупування польських політичних таборів.
З одного боку, відбулося зростання впливу консервативних сил і теорій «органічної праці», спрямованих на збереження й розвиток національного потенціалу, із другого — виникли нові радикальні течії, що брали на озброєння націоналістичні та соціалістичні концепції перевлаштування суспільства і розв'язання національного питання. У Галичині й Малопольщі під владою Габсбургов у ході перебудови імперії на засадах дуалізму (Австро-Угорщина, 1867) та конституціоналізму польські консерватори домоглися закріплення провідних позицій поляків в адмініструванні краю, але зустріли гостру протидію зростаючого українського національного руху, що спричинило виникнення польсько-українського
