Польщі: 1795–1990. — К., 2007; Дейвіс Н. Боже ігрище: Історія Польщі. — К., 2008.
Л.О. Зашкільняк.
ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ — народ, що належить до західнослов'янcької підгрупи слов'янської мовної групи. У давньоруських і староукраїнських писемних пам'ятках відомі як «ляхи», мешканці «Лядської (Ляської) землі». В 10–11 ст., коли сформувалися Польська і Давньоруська держави, навряд чи існувала чітка територіальна межа між поляками і русами. Перші відомості про поселення «ляхів» на теренах сучасної України датуються 1031, коли київський князь Ярослав Мудрий «посадив» захоплених у поході на Польщу бранців у Пороссі. Представники Рюриковичів і Пястів укладали міждинастичні шлюби, завдяки чому у столицях руських князівств з'являлися поляки у складі почтів польських князівень. Руські міста відвідували поляки-купці і католицькі місіонери (найвідоміший з них — Гіацинт (Яцек) Одровонж, який наприкінці 1220-х — на поч. 1230-х pp. заснував у Києві і Галичі домініканські монастирі).
Внаслідок династичної кризи у Галицько-Волинському князівстві та смерті його останнього володаря Юрія II Болеслава Тройденовича, частина території князівства з центром у Львові протягом 1340-х pp. перейшла під владу польського короля Казимира III. Із утвердженням його як верховного володаря у Галицькій Русі починається поставлення на уряди старост (королів, намісників) переважно вихідців з польських етнічних територій. Запровадження 1434 польського права і утворення Руського воєводства і Подільського воєводства підтвердили практику, коли воєводами, каштелянами і старостами ставали етнічні поляки або вихідці з неукраїнських етнічних територій. Серед привілейованої верстви кількість поляків поступово збільшувалася за рахунок як прибульців, так і місцевих шляхтичів, які змінювали політичну орієнтацію. Загалом у цей час поляками у політично-правному значенні називали усіх представників шляхетської верстви. У містах кількість поляків збільшувалася завдяки прибуттю членів міських спільнот з інших польських міст, а також поступовій полонізації німецьких міщан, що виразно видно у Львові 16 ст.
На відміну від строкатих шляхетської корпорації та міщанського середовища Руського, Подільського та Белзького воєводств, у Волинському, Київському та Брацлавському воєводствах ці соціальні групи були моноетнічними. Після Люблінської унії 1569 спостерігається значне збільшення етнічно польської шляхти та почасти і міщан на цих територіях.
