прем'єр-міністром П. держави уклали Угоду про основи дружби і співробітництва.
Витоки прямих контактів між обома країнами сягають кінця 18 — поч. 19 ст., коли між портами Північного Причорномор'я і Приазов'я та П. засновується торговельне судноплавство для постачання українського збіжжя на європейські ринки. У 1830-х рр. для влаштування виноградних плантацій і розвитку виноробства в Криму з П. було завезено кращі сорти виноградної лози. Задля сприяння обопільним комерційним стосункам П. відкрила у 1-й пол. 19 ст. своє генеральне консульство в Одесі.
Започаткуванню наукових зв'язків з П. прислужилася поїздка проф. Київського університету В. Антоновича на Міжнародний антропологічний конгрес у Лісабоні 1880. Професором цього ж університету В. Піскорським була підготовлена перша в Україні наукова історія П. (вид. 1902, 1909). Серед зразків португальської літератури і фольклору набутком українських читачів стала спадщина великого поета епохи Відродження Л. Камоенса, до популяризації якого прилучилися письменники Л. Первомайський, О. Гончар, Д. Павличко, а 1987 у Києві вийшов перший у світі повний переклад (здійснений поетом М. Литвинцем) його епічної поеми «Лузіади».
Наприкінці 20 — поч. 21 ст. розширенню взаємин між обома державами спричинилася поява в П. української трудової еміграції. Основна маса її зайнята у сільському господарстві і будівництві. Українці також працюють лікарями, медсестрами, інженерами, викладачами, у бізнесі та банківській сфері. Культурно-просвітницька діяльність діаспори зосереджується навколо громадського об'єднання — «Союзу українців П.» й українських греко-католицьких церков. Тут діють хор «Подих вічності», академічний хор духовної музики, театральна студія, суботні та недільні школи, серед них школа «Дивосвіт» з 22 педагогами. Видаються три українські газети. Українці беруть активну участь в асоціаціях іммігрантів П., на португальському телебаченні. З початку світової економічної кризи посилився відтік українців з П. на батьківщину та в інші країни.
Станом на 2011 в П. мешкає 60 тис. українців; найбільшими місцями їх поселення є Лісабон і Порту.
Літ.: Антонович В. О некоторых вопросах, обсуждавшихся на Международном антропологическом съезде в Лиссабоне в сентябре 1880 г. // Чтения исторического общества Нестора Летописца, 1888, кн. 2; Dicionбrio de histуria de Portugal, v. 1–4. — Lisboa, 1961–1966; Гончар О. На землі Камоенса. В кн.: Камоенс Л. Лузіади. — К., 1987; Варьяш О.И., Черных А.П. Португалия: дороги жизни. — М., 1990; Будаков В.В. Зарубіжна історична література про португальський колоніалізм // УІЖ, 1990, № 12; Павлова Е. Португалия и интеграционные процессы. — М.,
