|
поміж лицарями, |
Дума розповідає про втечу з неволі турецької С. Кішки. Самійло Кішка на прикінці XVI і в початку XVII століття був запорожським отаманом. По де-яких літописах суть вказівки на те, що його було взято в полон турками в бою на Цоцорі 1620 року. Про втечу з полону ніде нема ніяких посвідчень. Але І. Франко, спіраючись на безсумнівні свідоцтва, визнає, що С. Кішка помер р. 1602; в турецькій або татарській неволі, мабуть, не був зовсім, і що звістку про його полонення на Цоцорі треба вважати місцевою канівською леґендою, яка й одбилася на думі.[2] В основу ж головного мотиву думи про втечу бранців з каторги турецької лягло оповідання про дійсну втечу з турецького полону русина сотника Симоновича з товаришами (1642 р.). В оповіданні про Симоновича бачимо ми паралельних персонажів: Алкана Пашу — Анти-Пашу, Ляха-Бутурлака — русина Микулу (обидва вони не зовсім тверді в своєму ренеґатстві й тими чи иншими способами дають втікачам змогу справити свій план втечи), Самійла Кішку — Симоновича[3]. І тут і там втікачі захоплюють чимало бранців турків і велику здобич на роскішній ґалері.
Дума оповідає, що С. Кішка вернувся на острів Тендру, де було звичайне пристановище запорожців, при „гетьмані“ Семенові Скалозубові. Семен Скалозуб був осаулом на прикінці 1598 року, а трохи пізніще (на думку Антоновича й Драгоманова) міг бути обраним за Кошового.
