шести до 8–25. Тому не подаємо тут скали бандури так, як подали вище скалу строю ліри. Зазначимо тільки, що, на думку дослідувачів, бандура заховала дуже давній стрій, ґрецького походження, з додатками пізніщих впливів східніх, азиятських.
Взагалі про музику українських дум і пісень можна сказати, що вона відріжняється від музики російських пісень і від музики європейських народів. Ще О. М. Сєров зауважив в своїй статті в „Основі“[1], що музика українських пісень має нахил до мінору та хроматизму і, таким чином, відріжняється, значить, від мажорної (діятоничної) по своєму характеру російської пісні. Наша музика з самих старих часів була під впливом ґрецької музики, бо Ґреція під час, коли началися наші зносини з нею, мала вже готову глибоку культуру. Одержавши віру від ґреків, з нею одержали ми й церковні співи. Вся музика ґрецька будувалася на так званому „тетрахордові“ — послідуванні чотирьох тонів. В тім тетрахордові, що ним користувались церковні ґрецькі співи, способ послідування був такий: спершу йшли три повних „тони“, скажемо, — do, re, mi, а за ними „півтон“ — fa. Коли ми за цим нашим тетрахордом поставимо другий такий же, а саме — дамо знову три повних тони, скажемо, — sol, la, si та один півтон, то зложимо цілу ґаму, яка од do доведе нас до другого do. Це й буде так звана „мажорна“ (діятонична) ґама, що має „октавне замикання“ (do–do). В ній буде пять цілих тонів і два півтони — усього вісім „ступнів“. Півтони будемо ми мати тут після третього тону — на четвертий і після сьомого — на восьмий. Останній півтон зветься в теорії музики „вводним“ тоном. Мажорний (діятоничний) стрій византійської церковної музики приняли ми разом з християнством і разом з ним перейшов він на Північ, до великоросів. Ліг цей стрій і в основу української та російської народньої пісні. Російська народня пісня заховала давні ґрецькі лади цілком
