— 73 —
|
30.на темниці сідають,
жалібненько квилять-проквиляють,
нас всіх бідних невольників у тяжкій неволі турецькій добрим здоров'ям навіщають.“[1]
Тогді далася бідному невольнику тяжкая неволя добре знати:
кайдани руки-ноги поз'їдали,
35.сирая сириця до жовтої кости тіло козацькеє проїдала.
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
об вірі християнській гадали,
землю турецькую, віру бусурманськую проклинали:
40.„Ти, вемле турецькая, віро бусурманськая,
ти єсь наповнена сребром-златом
і дорогими напитками;
тільки ж бідному невольнику на світі не вільно,
що бідний невольник у тебе пробуває,
празника Рожества, будь-ли Воскресення не знає,
45.все у неволі проклятій, на каторзі турецькій на Чорнім морі пробуває,
землю турецькую, віру бусурманськую проклинає!
Ти, земле турецька, віро бусурманська,
ти, розлуко християнська!
Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ войною:
50.мужа з жоною, брата з сестрою,
діток маленьких з отцем і маткою!
Визволь, Боже, бідного невольника
на свято-руський берег,
на край веселий,
55.меж народ хрещений!…[2]
|
Гірка доля досталася Україні! Вся історія її — це безупинна боротьба проти східніх бусурманських сусід-кочовників. Обри, хозари, печенєги, половці, татари й турки увесь час товклися по багатому, веселому краєві й нищили його. Більш усього дались нам у знаки татари та турки.
- ↑ Пк. б, т. 1. ст. 95–96 (вар. Б).
- ↑ Пк. б, т. 1. ст. 94–95.
