Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/91

— 71 —

Входить мамка з верівками.

Ну, мамко, що? Що в тебе? верівки
Для милого Ромеа?

Мамка.

 Верівки.

 (кидає їх на долівку)

Джульєта.

О лишечко! чого ти ламлеш руки?

Мамка.

Ой пробі, пробі! вбито! вбито! вбито!

Джульєта.

Чи небо-ж так завидувати може?

Мамка.

Ромео може, хоч не може небо.

Ромео, о Ромео! хто-б се думав?

Джульєта.

Що ти за демон, що мене так мучиш?

Від сеї муки заревли-б у пеклї.
Ромео вбит? Скажи одно лиш „так“,
І се слївце мене отруїть гірш,
Нїж ядовитий погляд василиска.
Промов його, і я впаду без духа.
Чи він убит, чи жив? Чи „так“ чи „нї“?
Убитий — вимов „так”, а жив — то „нї“.
Одно слівце, і я жива чи мертва.

Мамка.

Своїми бачила очима рану…

О Господи! тут на музькій грудинї.
Страшенний труп, бездушний труп крівавий…
Блїдий мов попіл у крові червоній.
Кров запеклась… Зомлїла я зирнувши.

Джульєта.

О трісни, серце, ти банкроте вбогий!

Вернись у землю, земле ти мерзена!
Кінчись, движеннє, тут! Нехай обох
Несуть нас із Ромеом хоронити!