ним способом тривожить його роздражені нерви. Він був немов у гарячці, коли всякий, хоть і зовсім легенький, дотик на болюче тіло видається хорому важким ударом. Герман сам не знав, що з ним сталося сьогодні.
— Чи я мало спав, чи перестудився, чи що мені таке? — воркотав він сам до себе, чуючи в собі оту дивну, нечувану зміну.
Йому здавалося, що на все він нині дивиться якимись новими очима, і що ввесь Борислав нині для нього якийсь новий світ. Що́ це мало значити? Чому, наприклад, худі, нужденні, чорні обличчя ріпників, що працюють коло ям, нині так глибоко щеміли в його серці, а звичайно навіть уваги його не звертали на себе? Чому їх порвана, перегнила, зароплена одежа нині обходила його далеко більше, ніж груди воску, які вони раз-за-разом витягали з ям? Відки йому прийшла в голову думка, що тамтому в ямі мусить бути страх негарно сидіти в такій глибині і в такій задусі цілих шість, а то нераз (у його ямах) і дванадцять годин? Що за невидима сила навернула йому на голову питання: як же то муситься жити дома тим людям, коли вони воліють іти сюди за такий нужденний заробок та страшно бідити?
— „Нужденний заробок“!… „Страшно бідити“?.. Так, ті саме фрази, з яких він нераз так їдко насмівався, в правду яких ніколи не хотів повірити, просунулися тепер через саму тайну глибінь його душі, мов чорні хмари, передвісники бурі. Що сталося з Германом? Яким чудом приходить він до подібних рефлексій, він, твердий, практичний, вирахований „ґешефтсман“, — він, у котрого ставало настільки серця, щоб за якенебудь припізнення, за якунебудь недбалість, за якенебудь грубе слово навіть уривати своїм робітникам з платні? Відки він сам тепер приходить до педібних думок? Хіба він не знає, що це все дурниці, „dummes Zeug, woran ein Geschäftsmann nie denken darf“[1], як він сам звичайно говорив перед іншими.
О, Герман знає все це дуже добре і тямить дуже добре свої власні науки, — але що ж, це була якась така погана хвилина, коли подібні думки шибнули йому в голові. Він старається насилу прогнати їх. Ідучи звільна стежкою поміж ями, минаючи ріпників та жидів, що з пошануванням кланяються „таке велике пан з наші віри“, — насилу хоче зайнятися рахунком, діловою комбінацією. Ось останніми тижнями ями принесли йому на двадцять тисяч менше доходу,
- ↑ Дурничка, про яку „ґешефтсман“ не повинен ніколи думати.
