старий знайомий тай дав ся декому з них у знаки. Отже скоро лиш трошечки зачне сїріти, так що можна буде хоч дрібку бачити в лїсї, біжи в низ отсим яром. Обережно, щоб тебе не побачили, старай ся дійти до села, а там уже міркуй як знаєш і забирай ся з сеї околицї. А я побіжу на Угорщину. Знаю стежки і надїю ся дістати ся безпечно. Коби лиш тут прошмигнути на Чорну, а там нехай цїлують мене!… Вони тут будуть іще крутити ся якийсь час. Хиба за місяць можна буде показати ся нам тут, тодї вони заберуть ся вже на иньший ярмарок. Отже слухай. За місяць приходи до Лютовиск, до Струль-Лейба, знаєш, і запитай його про мене. Я дам йому знати. Як би він не знав нїчого, то знак, що я вже не верну. Тодї всї гроші, сховані під каменем — твої. Забери їх і бувай здоров!
Вольф поцїлував Германа в чоло. Сей не то зі зворушеня, не то зо страху та з голоду розплакав ся. Він цїлував Вольфа в руку, на яку капали його горячі сльози.
— Ти плачеш? — мовив Вольф. — Не плач! Я говорив тобі, що наш заробіток небезпечний, а найбільше тодї, коли нам усьміхне ся фортуна. Не забудь, що я тобі сказав і май ся на бачности!
Свисти почули ся якось незвичайно близько них. Вольф стрепенув ся.
— Вже свитає. Видно, наші собаки шукають нас по лїсї. Нема коли дожидати дня. Гайда в дорогу!
Він іще раз поцїлував Германа і щез, зашелестївши між корчами, мов дикий зьвір, що продирає ся крізь гущавину. Герман притулений до виверта, видний хиба для совячих очий,
