Характерно і те, що «відкрили» Шекспіра й зрозуміли його Гамети XIX ст., — люди історичного роздоріжжя, але більш од данського принца втомлені, старіші від нього на два століття, сучасники Наполеонової деспотії, реставрації й «демократичної» липневої монархії.
Шекспір-драматург не знає психологічного деталізування, немов поспішаючи використати все багатство епохою виявлених почуттів, інстинктів, думок і пристрастей. Його принаджує проблема кохання молодої дівчини до літнього вже чоловіка («Отелло») і неминуча в цьому випадкові проблема ревнощів, стихія пристрасти — тема кохання й смерти («Ромео та Джульєта»), що її намітив Данте в епізоді Паоло та Франческа да-Ріміні, контраст егоїзму і самовідданої любови («Король Лір»), взаємовідносини поміж особистістю й «юрбою» в реальних умовах соціальної й політичної боротьби («Коріолан», «Юлій Цезар»), проблема злочинства і кари («Макбет» і «Ричард III»). Деталізація цих Шекспірових тем, складна психологічна аналіза — це завдання наступних літературних поколіннів другої половини XVIII і всього XIX ст., коли, наприклад, мотив Гамлетового роздвою лунатиме в патетичних визнаннях Вертерових, Сен-Пре, Рене, Обермана, Октава та численних їх літературних варіяціях.
Вивчаючи Шекспіра, не можна не запримітити, що в композиції й літературному стилі його трагедій віддає він помітну данину театральній сучасності, нагромаджуючи кріваві сцени, уводячи до складу дієвих осіб у п'єсах блазнів, відьом, химородників, не уникаючи мелодраматичних, а часом і навмисне простацьких комедійних сцен у стиді народніх фарсів. Але ж якраз цей самий «місцевий колорит» епохи й утворює своєрідну красу Шекспірових п'єс. Тимчасове й місцеве підкреслює, поглиблює вічне й вселюдське, аж ніяк не заважаючи Шекспірові бути великим психологом і представником своєї епохи.
Мотив «Гамлета» — моральна самотність особистости, що стоїть по-над аристократичною «юрбою», що відчуває гостро всю її ницість, фальш, бренить і в останньому творі Шекспіровому — «Бурі». Остання ця пісня «Евонського лебедя» має своєрідний якийсь, таємничий колорит, що його джерело не в зовнішній фантастиці чарівництв Просперо, постатях відьми
