кається між вірністю оригіналові та характерністю висловів українських, шукає золотої та позолоченої й мідяної середини в художнім та культурнім вислові українськім. Якою ціною купив М. Старицький дозвіл на переклад з чужої мови на українську, — певне, деякі винуждениї подарочки цензорам, — але нарікань і глузів мав він подостатком. Стара «Костомара» опала мокрим рядном Михайла Старицького «ковальство», неможливі неологізми, недопущенну штучність «у що б там не сталося», а рідне, обожуване російське громадянство привітало перекладача пародією, видаваною за факт — «Чи бути, чи не бути, — ось де заковика». Від 1882-го року М. Старицький мав ще инші терени для культурних експериментів: від малого тиражу «Гамлетового», від незнаного читача і від злісного рецензента він кинувся на поле театру, де можна було цю залюблену культуру і мову перевірити перед юрбою, що платить за місце від 20 коп. до 2-х карб., і для театру, щоб не спускати з очей струмінь живої маси, пише, перероблює, пече й печатає драми, комедії, трагедії — все, щоб тільки бачити й чути в сірій масі хоч би які передзнаки прийдешнього всенароднього розцвіту.
«Гамлет» заліг на полицях аматорів українського слова і так перележав 46 років, щоб знов прийти до життя й до віщування нових днів. Перед приходом предтечі чути було глас вопіющого в пустині, але тепер у поновленій формі «Гамлет» перекладу М. Старицького повинен з'явитися в-останню, бо наші величезні культурні потреби законом попиту повинні сплодити нового перекладача Шекспіра, которому не годен буде розвязати постола ні Старицький, ні редактор цього видання, ні видавці його: він сам один подасть руку панові Вільяму Шекспірові. В одному тільки він не перевищить Старицького, бо Старицький робив не з попиту, а з внутрішньої потреби, Старицький робив, відчуваючи майбутній характер української мови.
Отже, мова про ковальство і новотвори М. Старицького. Перевірка показує, що ні того, ні другого не було. Здебільшого, це були вивідні форми з уже даних основ, форми утворені за всіма правдивими і головне правдиво відчутими законами української мови. П. Филипович у передмові до перекладів з О. Пушкіна наводить приклад такий: для пушкінського
