Мазепа
Хіба ж і ляхи не такі ж християни,
Хоч хрестяться особо?
Кочубей
Ти забув
Їх лють зухвалу! Сонечко як гляне…
Мазепа (перебиваючи)
Який упертий!.. Та ж — зі Сходу — чув!..
Зоріється! І практикою ока
Підтверджується!
А проте, висока
Політика, за владою доби,
Й маневру потребує, й боротьби!
Мірку́й собі, що́ з на́ми бу́де да́лі?
Усе́ віщує нам години злі:
І шибениці, і гаки, і палі!..
(Не варто, втім, вдаватися в деталі!)
Іще себе пока́жуть москалі!..
Що́ — росіяни?! Наче ті хаза́ри,
Князі московські, бари та бо́яри!..
Хіба ж то сонце? — Грізні чорні хмари!..
Ще́ й ца́р Петро́ (навіки — “старший брат”!),
Зажди́, зволі́тиме такої да́ні
За поміч звичну, що й життю не рад,
Забу́душ ти… (І пи́шна твоя па́ні!) —
І про солодкий кримський виноград,
І про смачні вареники в сметані!..
І мо́же ще́ (на сміх і глум юрби́)
Ми, вірнопі́ддані Петра́ раби́,
Об ґра́ти — позбиваємо лоби!..
(Іронічно, проте уважно споглядаючи за реакцією Кочубея)
Як певен ти, чого ж тоді нервуєш,
Живеш, мов тать, — ховаючи скарби,
Й дочку́ в дівках марнуєш?!
Чи ж навколо
Все парубоцтво незаможне й кволе?!
