Приключило ся менї се десь коло 1882 р.
Я примістив ся саме в кутї порожного ваґону і примкнув двері сподїючись, що остану сам, коли нараз двері відчинили ся і дав ся чути голос:
— Осторожно, прошу вас, пане! Тут саме перехрещують ся лїнїї, а східцї дуже високі.
Другий голос відповів:
— Не бій ся, Лавре, я держу ся ручки.
А там показала ся голова в кругленькім капелюсї; показала ся й пара рук, що чіпаючись шкіряних ременїв і сукна, яке звисало по обох боках дверцят, підняли поволи споре тїло, котрого ноги стукали о східцї, як палиця о поміст.
Коли новий товариш дістав ся до ваґону, я замітив під звисаючою матерією штанів помальований на чорно кінець деревляної ноги, біля котрої показала ся необавки й друга така-ж сама.
З по-за плечий подорожного вихилила ся якась голова:
— А вигідно вам, пане?