штабку примістив так, щоб вона в серединї тяжкости хитала ся на острім кінцї, а на іглї поставив круглу таблицю, подїлену на взір моряцької рожі вітрів. За тим здогадом промовляє багато обставин. Тепер не було трудно відчитати кут, який творив напрям корабля в даній хвилї з полуденником. У кождім разї не знали тодї ще, що ігла не вказує докладно на північ, бо показало ся, що твердженнє, буцїм-то про се говорить ся в однім листї, писанім 1254 р. француським лицарем Пєр де Марікур (Pierre de Maricourt) до свого приятеля Сіжера де Фонтанкур (Syger de Fontancourt, Epistola ad Sigerum), при лїпшім дослїдї не має підстави. Згаданий лист дійшов до нас у рукописи.
В певній звязи з новим головним інструментом, уживаним при мореплавстві, стоять також мапи моря, що повстали в 14 ст. в досить великім числї. Їх називає ся звичайно „компасовими мапами“ , бо замість наших звичайних мерідіянів та рівнобіжників на рисунках бачимо часто заплутані сїтки простих лїнїй, що вибігають із деяких компасових рож, уставлених на значнїйших місцях, то розтягають ся через цїлу карту. Катальонцї та Італїйцї випереджали одні других в виготовлюванню таких карт; більшу збірку їх видав Теобальд Фішер, а в новійших часах зібрав Норденшильд (Nordenskiöld) цїлий матеріял, який мав у руках, у двох великих томах фолїо, виконаних також чудово, в „Атлясї факсімілїй“ та „Періпльосї“. Одна мапа, датована з 1311 р., звана звичайно мапою Маріна Сануда (її треба за Кречмером приписувати Педрови Весконте), не має ще сеї сїтки лїнїй; першою властивою „компасовою“ картою є мапа Дульчері з 1339 р., і мапа Джіованнї Каріньяно, яку він нарисував рік пізнїйше, наслїдуючи попередну. З пізнїйшого часу появляє ся особливо гідна
