доки єму надъ ухомъ не прозвучавъ зво̂нкій смѣхъ дѣвчины. Смѣхъ той протверезивъ єго.
— Ну, чого стоишь очи выпуливши? проговорила она. Ади, дощь буде, — махай!
Она хотѣла о̂дойти, — Германъ мимоволѣ, машинально, хопивъ єѣ за рукавъ, осмѣхаючись. Она поглянула на него якимсь дивнымъ, на-по̂въ гнѣвнымъ, на-по̂въ вызываючимъ поглядомъ. Германъ осмѣливъ ся, — почавъ розмавляти, идучи поручь неи. Такъ завязало ся ихъ перше знакомство.
Рифка, якъ и Германъ, була сирота. Єи родичѣ померли такожь на холеру, — она лишила ся маленькою дитиною въ опѣцѣ старои тѣтки, у котрои жила и теперь. Тѣтка тота, бездѣтна вдова по арендарю зъ Залѣся, взяла єѣ за свою, обѣцюючи при выходѣ за-мужь дати ѣй 500 гульдено̂въ посагу и выправу. Рифка росповѣла про все то Германови заразъ першого вечера, закимъ зайшли до єи хаты. Германъ о̂дпровадивши єѣ ажь до дверей, по̂шовъ задуманый ночувати до шинку. Щасливый случай, — гадавъ о̂нъ собѣ, — кобъ лишь удало ся! Возьму, оженю ся зъ Рифкою, а єи вѣномъ можь буде поратувати ся бодай що то! Тота думка засѣла єму въ голову и о̂нъ твердо рѣшивъ ся выповѣсти єѣ. При то̂мъ и часу годѣ було тратити, — дѣло пильне, а Германъ хотѣвъ якъ найшвидше допяти свого. Заразъ на другій вечеръ о̂нъ по̂дстерѣгъ Рифку, якъ ишла до мѣста, и росповѣвъ ѣй свою думку. Она зразу завстыдала ся и почестувала єго звычайнымъ своимъ »a riech'an daanen tat'n aran!«, але коли Германъ росповѣвъ докладно про себе и сво̂й заробокъ, стала троха ласкавѣйша, часъ о̂дъ часу поглядала зъ по̂д лоба на него и вконець велѣла поговорити зъ тѣткою.
