акійсь жвавый и радый, мовь чоловѣкъ по слабости. То̂лько часъ о̂дъ часу легенька дрожь єго мускуло̂въ давала єму знати, що страшна, ворожа сила въ єго внутрѣ не замерла, и що найменшій сильнѣйшій дотыкъ, найменше потрясенє може на ново єѣ розбудити.
О̂нъ по̂до̂йшовъ къ друго̂й ямѣ въ весело̂мъ настрою. Єму хотѣло ся забѣчи ро̂пнико̂въ несподѣвано, невидимо, щобъ доконати ся, якъ они роблятъ. О̂нъ знавъ, що теперь єго вѣрника нема коло сеи ямы, — и для того легко єму буде доконати ся, чи варти̂ тоти̂ люде и тыхъ грошей, що берутъ. О̂нъ по̂до̂йшовъ зъ легка къ дощанымъ стѣнамъ кошары, ступаючи безъ шелесту на мягко̂й глинѣ, и заглянувъ черезъ выбитый сукъ до середины. Такій спосо̂бъ надзираня бувъ у него не новина и всѣ майже робо̂тники знали о то̂мъ, бо звычайно при выплатѣ Германъ урывавъ имъ зо чверть заро̂бку говорячи: »A, то ты черезъ тыждень дармуєшь та поводишь ся коло ямы мовь глиняный, а теперь по грошѣ приходишь!« А коли бѣдолаха-ро̂пникъ починавъ суперечати ся та божити ся, — Германъ цѣлый наливавъ ся кровю, якъ индикъ, грозивъ ро̂пникови жандармами и казавъ вѣрникови якъ сто̂й выкидати єго за дверѣ.
Германъ заглянувъ черезъ выбитый сукъ до кошары. Якъ разъ напротивъ него бувъ вхо̂дъ, черезъ котрый входило до середины троха свѣтла, о̂дбитого о̂дъ сусѣднои кошары, — проте Германови легко було розглянути все, що дѣяло ся въ серединѣ. Два парубки стояли якъ звычайно коло корбы, але не крутили, — видко було, що ино-що спустили одного въ спо̂дъ и ждали зво̂нка, коли маютъ тягнути въ
