Із другорядного становища вона піднялася майже до рівня Сполучених Штатів за валовим національним продуктом на душу населення і перевершила їх майже в десять разів за валовим національним продуктом на 1 км² площі[1].
Забезпеченню такої ефективності економіки сприяє низка факторів:
- перший і найголовніший полягає в тому, що культурними цінностями пояснюються природність і майже обов'язковість для японців підпорядковувати інтереси індивідуума або невеликої групи “вищим цілям” типу національного економічного розвитку;
- другий — природі процесу ухвалення рішень в Японії притаманна велика схильність до уникнення конфліктів, обговорення кола питань і проблем з усіма заінтересованими. Досягнення згоди — процес повільний і виснажливий, однак у подальшому забезпечує прихильність до ухвалених рішень;
- третій — інституційні заходи, тобто організація діяльності уряду, промисловості й робітництва;
- четвертий полягає в існуванні компетентної і відданої справі адміністративної еліти[2].
Перші два фактори уже розглянуто в цій книзі. Два останніх потребують невеликого уточнення.
Уряд вбачає своє головне призначення в тому, щоб сприяти діяльності у сфері бізнесу, а не регулювати її. Він покладається швидше на “адміністративні директиви”, вплив через сприятливі умови кредитування і механізми типу ліцензій на спорудження підприємств, ніж на правила і закони, аби змусити компанії додержуватися визначених цілей. Законодавці, які не одержують підтримки “персонального виборчого округу” і не мають власного штату, у процесі підготовки законів мусять спиратися на виконавчі органи. Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (MITI) проводить дослідження, розробляє прогнози, визначає цілі й завдання, широко інформує про них законодавців. Міністерство фінансів контролює Національний Банк Японії, який позичає гроші великим банкам, а ті, у свою чергу, забезпечують компанії левовою часткою
