652
Книга Йова 31, 32
а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“ Слова Йова скінчи́лися.
32 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою[1] справедливішою за Бога.
3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що
- ↑ Уважав душу свою — це: Уважав себе.
