679
Книга псалмів 20, 21
14 Піднеси́ся ж, о Господи, в силі Своїй, а ми бу́дем співати й хвалити могу́тність Твою!
1 Для дириґента хору. На спів: „Ланя зорі́ досві́тньої“. Псалом Давидів.
2 Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого!
3 Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!
4 Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих!
5 На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх.
6 До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились.
7 А я — червяк, а не чоловік, посміхо́вище лю́дське й погорда в наро́ді.
8 Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють!
9 „Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“
10 Бо з утро́би Ти вивів мене, Ти безпе́чним мене учинив був на пе́рсах матері моєї!
11 На Тебе з утро́би я зда́ний, від утроби матері моєї — Ти мій Бог!
12 Не віддаля́йся від мене, бо горе близьке́, бо нема мені помічника́!
13 Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські[1] бугаї́ обступи́ли мене,
14 на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!
15 Я розлитий, немов та вода,[2] і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі.
16 Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене.
17 Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої.
18 Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!
19 Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.
20 А Ти, Господи, не віддаляйся, — Допомо́го моя, поспіши ж мені на оборо́ну!
21 Від меча збережи мою душу,[3] одина́чку[3] мою з руки пса!
22 Спаси мене від пащі ле́в'ячої, а вбогу[3] мою — від рогів бу́йволів.
