812
Книга приповістей Соломонових 27
2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.
3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.
4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?
5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.
6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.
7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.
8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.
9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.
10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!
11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.
12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.
13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.
14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.
15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:
16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.
17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.
18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.
19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.
20 Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни.
21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.
22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!
23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,
24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?
25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —
