що не натуральне чи не настояще, — те фальшиве. Висока ж художність завше тілько й може бути настоящою, тілько щирою, і як є у всім чисто відповідає життю, бо вона вірна йому й ніколи не зражує ні його, ні природи взагалі. Без сього, каже П. Житецький, „художество не може бути втіленням (воплощеніемъ) життя і може з себе уявляти хіба тілько порожню екзальтацію, фальшиву фразу, та й годі… бо слова не можна одірвати від життя. На чужій мові типовість життя позбавляється свого коліру й паху, бо чужа мова вироблена на чужім ґрунті й має инші соки… Оцьому законові — з'єднанню слова з життям — підлягало й велике слово Шевченка, через що воно зрозуміле й дороге не самим українцям, а всім, у кого тілько б'ється живе серце людини. Спроба калічити свою творчість і писати по великоруському показала, що коли б Шевченко послухався тих, що вимагали від його, як од Гоголя, писати по великоруському, то від його великого славного українського і всеслав'янського імени нічогісінько не зосталось би для історії, ні для українців, ні для великоросів, ні для слав'ян, ні для людськости. Його ім'я тоді, по слову П. Житецького, роспустилося б і потонуло у всеросійськім морі без усякого сліду, бо і російська література через те забагатіла б тілько „лишними виршами и стихосплетеніями, похожими болѣе на вымочки, чѣмъ на живое слово“, як се видно з тих спроб писати по великоруському, які зробив Шевченко. Могутній геній Шевченків переміг усі спокуси, і поет пішов тим рідним шляхом, який показала йому природа, а не тим, яким ідуть „жалкіе и безцвѣтные перевертни, наклоняющіеся въ ту сторону, куда сильнѣе вѣтеръ, или люди, окончательно изсушившіе въ себѣ живую струю народной силы“. (П. Житецький. „Русскій патріотизмъ“, март, 1862 р., „Основа“).
Мова народу — се його свобідний орган духа. Через те, хто проти мови, той і проти свободи духа, і проти вільного духовного розвитку народа. Цієї істини не зрозуміли ще й досі ті російські інтелігенти, народники й ліберали, що, стоявши за всякі свободи й вимагаючи їх, любенько працюють в однім стані з усякими українофобами і народоненавистниками. Українська мова, каже Житецький, виникла не з голови книжників і витворена не літературним цехом, а уявляє з себе дорогоцінний продукт творчости народ нього духа
