1.Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм сердега горем,
Слізьми бідняжка обливавсь.
Хоть од Дидони плив поспішно,
Та плакав гірко, неутішно;
Почувшиж, що в огні спеклась,
Сказав: „нехай їй вічне царство,
„Мені же довголітнє панство
„І щоб друга вдова найшлась!“
2.Як ось і море стало грати,
Великі хвилі піднялись
І вітри зачали бурхати,
Аж човни на морі тряслись.
Водою чорт-зна як крутило.
Що трохи всіх не потопило, —
Вертілись човни, мов дурні.
Троянці з страху задріжали,
І що робити, всі не знали,
Стояли мовчки всі смутні.
3.Один з троянської ватаги —
По їх він звався Палінур,
Цей більше мав других одваги,
Сміленький був і балагур, —
Що наперед цей схаменувся
І до Нептуна окликнувся:
„А що ти робиш, пан Нептун!
„Чи це і ти пустивсь в ледащо,
„Що хочеш нас звести ні на що?
„Хиба півкопи і забув?“
4.А далі після цеї мови
Троянцям він так всім сказав:
„Бувайте, братця, ви здорові!
„Оце Нептун замудрував...
„Куди тепер ми, братця, підем?
„В Італію ми не доїдем,
„Бо море дуже щось шпує.
„Італія відсіль не близько,
„А морем в бурю їхать слизько:
„Човнів ніхто не підкує.
5.„От тут земелька єсть, хлопята,
„Відсіль вона невдалеку,
„Сицилія, земля багата,
„Вона мені щось по знаку.
„Дмухнім лиш, братця, ми до неї,
„Збувати горести своєї —
„Там добрий цар живе Ацест.
„Ми там, як дома, очуняєм
„І як у себе загуляєм,
„Всього у нього вдоволь єсть“.
6.Троянці разом принялися
І стали веслами гребти,
Як стрілки, човники неслися,
Мов ззаду пхали їх чорти.
Їх Сицилійці як уздріли,
То з города, мов подуріли,
До моря бігли всі стрічать.
Тут між собою розпитались,
Чоломкались і обнімались, —
Пішли до короля гулять.
7.Ацест Енею як би брату
Велику ласку показав,
І зараз попросивши в хату.
Горілкою почастував.
На закуску наклали сала,
Лежала ковбаса чимала
І хліба повне решето.
Троянцям всім дали тетері
І відпустили на кватері:
Щоб йшли, куди потрапить хто.
8.Тут зараз підняли бенькети,
Замурмотали, як коти,
І в кахлях понесли пашкети
І кисілю їм до сити;
Гарячую, мяку бухинку,
Зразову до ріжків печінку,
Гречаних з часником пампух.
Еней з дороги налигався
І пінної так нахлестався —
Трохи не виперсь з його дух.
9.Еней хоть трохи був підпилий,
Та з розумом не потерявсь;
Він син був богобоязливий,
По смерти батька не цуравсь.
В цей день його отець опрягся,
Як чикилдихи обіжрався, —
Анхиз з горілочки умер.
Еней схотів обід справляти
І тут старців нагодувати,
Щоб біг душі свій рай одпер.
10.Зібрав троянську всю громаду
І сам пішов на двір до них
Просить у їх собі пораду, —
Сказав їм річ в словах таких:
„Панове, знаєте, Трояне
„І всі хрещенії миряне,
„Що мій отець бував Анхиз,
„Його сивуха запалила
„І живота укоротила,
„І він, як муха в зіму, зслиз.
11.„Зробити поминки я хочу,
„Поставити обід старцям —
„І завтраж — далі не одсрочу.
„Скажіте — як здається вам?“
Цього Троянці і бажали
І всі у голос закричали:
„Енею Боже поможи!
„Коли же хочеш, панє, знати,
„І сами будем помагати,
„Бо ми тобі не вороги“.
12.І зараз миттю всі пустились
Горілку, мясо купувать.
Хліб, бублики, книші вродились.
Пішли посуди побувать;
І коливо з куті зробили,
Сити із меду наситили,
Договорили і попа;
Хазяїнів своїх ззивали,
Старців по улицях шукали...
Пішла на дзвін дякам копа.
13.На другий день раненько встали,
Огонь на дворі розвели
І мяса в казани наклали,
Варили страву і пекли.
Пять казанів стояло юшки,
А в чотирьох були галушки;
Борщу трохи було не з шість;
Баранів тьма була варених,
Курей, гусей, качок печених,
До-сита щоб було всім їсть.
14.Цебри сивушки там стояли
І браги повнії діжки;
Всю страву в вагани вливали
І роздавали всім ложки.
Як проспівали: „со святими“,
Еней обливсь слізьми гіркими
І принялися всі трепать;
Наїлися і нахлестались,
Що деякі аж повалялись...
Тоді і годі поминать.
15.Еней і сам зо старшиною
Анхиза добре поминав;
Не здрів нічого пред собою,
А ще зза столу не вставав.
А далі трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пішов к народу, хоть поблід —
З кишені винявши пів-кіпки,
Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
Шоб тямили його обід.
16.Енея заболіли ноги,
Не чув ні рук, ні голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило.
Було на світі все немило.
Мисліте по землі писав,
З нудьги охляв і ізнемігся, —
В одежі ліг і не роздігся,
Під лавкою до світа спав.
17.Прокинувшися, ввесь трусився,
За серце ссало, мов глисти;
Перевертався і нудився,
Не здужав голови звести.
Поки не винив пів квартівки
З імбером пінної горілки
І кухля сирівцю не втер.
Зпід лавки виліз і струхнувся,
Закашляв, чхнув і стрепенувся,
„Давайте, крикнув, пить тепер!“
18.Зібравшися, всі паненята
Ізнов кружати почали;
Пили, як брагу поросята,
Горілку так вони тягли.
Тягли тут пінненьку Троянці,
Не вомпили Сициліянці,
Черкали добре на-захват.
Хто пив тут більш од всіх сивухи
І хто пив разом три осьмухи —
То той Енеєві був брат.
19.Еней наш роздоброхотався,
Ігрища здумав завести
І пяний зараз розкричався,
Щоб перебійців привести.
У вікон школярі співали,
Xаляндри циганки скакали,
Іграли в кобзи і сліпці;
Було тут різні чути крики,
Водили в городі музики
Моторні, пяні молодці.
20.
В присінках всі пани сиділи,
На дворіж в круг стояв народ,
У вікна деякі гляділи,
А инший був поверх ворот.
Аж ось прийшов і перебієць,
Убраний так, як компанієць,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес:
21.„Гей, хто зо мною вийде битись,
„Покуштувати стусанів?
„Мазкою хоче хто умитись?
„Кому не жаль своїх зубів?..
„А нуте, нуте, йдіте швидче
„Сюди на кулаки лиш ближче!
„Я бебехів вам надсажу,
„На очі вставлю окуляри…
„Сюди, поганці-бакаляри!
„Я всякому лоб розміжжу“.
22.Дарес довгенько дожидався,
Мовчали всі, ніхто не йшов;
З ним всякий битися боявся,
Собою страху всім задав.
„Так ви, бачу, всі легкодухи,
„Передо мною так, як мухи
„І пудофети наголо!..“
Дарес тут дуже насміхався,
Собою чванивсь, величався,
Аж слухать сором всім було.
23.Абсест Троянець був сердитий,
Згадав Ентелла козака,
Зробився мов несамовитий,
Чим дуж дав відтіль дропака.
Ентелла скрізь пішов шукати,
Щоб все, що бачив, розказати
І щоб Дареса підцькувать.
Ентелл був тяжко смілий, дужий,
Мужик плечистий і невклюжий, —
Тоді він пяний вклався спать.
24.Знайшли Ентелла сіромаху,
Що він під тином гарно спав;
Цього сердешного тімаху
Будити стали, щоб устав.
Всі голосно над ним кричали,
Ногами всилу розкачали,
Очима він на них лупнув:
„Чого ви, що за вража мати,
„Зібрались не давати спати?“
Сказавши це, упять заснув.
25.„Та встань, будь ласкав, пане свату!“
Абсест Ентеллові сказав .
„Підіть лиш ви собі ік кату!“
Ентелл на їх так закричав.
А послі баче, що не шутка, —
Абсест сказав, яка погудка, —
Проворно скочивши, здригнувсь:
„Хто, як, Дарес? — ну, стійте наші!
„Зварю пану Даресу каші,
„Горілки дайте лиш напюсь“.
26.Примчали з казанок сивухи.
Ентелл її разком дмухнув
І од цієї він мокрухи
Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
Сказав: „тепер ходімо, братця,
„До хвастуна Дареса ланця!
„Йому я ребра полічу,
„Зімну всього я на кабаку,
„На смерть зузічу, мов собаку:
„Як битися — я научу!..“
27.Прийшов Ентелл перед Дареса,
Сказав йому на сміх: „гай-гай!
„Ховайсь, проклята неотеса,
„Зарання відсіль утікай!
„Я роздавлю тебе, як жабу,
„Зітру, зімну, мороз як бабу,
„Що тут і зуби ти зітнеш!
„Тебе диявол не пізнає,
„З кістками чорт тебе злигає, —
„Уже від мене не влизнеш!“
28.На землю шапку положивши,
По локоть руки засукав,
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав
Із серця скреготав зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав.
Дарес не рад своїй лихоті,
Ентелл потяг не по охоті
Дареса, щоб його він знав.
29.В це время в рай боги зібрались
К Зевесу в гості на обід;
Мили там, їли, забавлялись,
Забули наших людських бід.
Там лакомини різні їли,
Буханчики пшенишні білі,
Кислиці, ягоди, коржі
І всякі-різні витребеньки, —
Уже либонь були пяненькі,
Понадувались, мов йоржі,
30.Як ось знечевя вбіг Меркурій
Засапавшися до богів;
Прискочив, мов котище мурий
До сирних в маслі пирогів!
„Ге! ге! оттут-то загулялись,
„Що і од світа одцурались —
„Диявол-ма вам і стида!
„В Сицилії таке твориться,
„Що вам би треба подивиться:
„Там крик, мов підступа Орда“.
31.Боги, почувши, зашатались,
Із неба виткнули носи,
Дивитись на бійців хватались,
Як жаби літом із роси.
Ентелл там сильно храбрувався,
Аж до сорочки ввесь роздягся,
Совав Даресу в ніс кулак.
Дарес ізвомпив сіромаха,
Бо був Ентелл непевна птаха,
Як чорноморський злий козак.
32.Венеру за виски хватило,
Як глянула, шо там Дарес;
Їй дуже це було немило,
Сказала: „батечку Зевес!
„Дай моєму Даресу сили,
„Йому хвоста щоб не вкрутили,
„Щоб він Ентелла поборов.
„Мене тоді ввесь світ забуде,
„Коли Дарес живий не буде;
„Зроби, щоб був Дарес здоров“.
33.Тут Бахус пяний обізвався,
Венеру лаяти почав,
До неї з кулаком совався
І так із-пяна їй сказав:
„Піди лиш ти к чортам, плюгава,
„Невірна, пакосна, халява!
„Нехай ізслизне твій Дарес!...
„Я за Ентелла сам вступлюся:
„Як більш сивухи я напюся,
„То не заступить і Зевес.
34.„Ти знаєш, він який парнище?
„На світі трохи єсть таких:
„Сивуху так, як брагу хлище, —
„Я в парубках кохаюсь цих.
„Уже заллє за шкуру сала,
„Ні неня в бразі не скупала,
„Як він Даресові задасть!.
„Уже хоть як ти не вертися,
„З своїм Даресом попростися,
„Бо прийдеться йому пропасть“.
35.Зевес до речі сей дочувся,
Язик насилу повернув,
Він од горілки ввесь обдувся,
І грізно так на їх гукнув:
„Мовчіть!... чого ви задрочились?
„Чи бач у мене розходились?
„Я дам вам зараз тришія!
„Ніхто в кулачки не мішайтесь,
„Кінця од самих дожидайтесь:
„Побачим візьме то чия?“
36.Венера, облизня піймавши,
Слізки пустила із очей.
І як собака хвіст піджавши
Пішла к порогу до дверей
І з Марсом у куточку стала,
З Зевеса добре глузувала;
А Бахус пінненьку лигав:
Із Ганнімедова пуздерка
Утер трохи не з пів відерка, —
Напивсь і тільки що крехтав.
37.Як між собой боги сварились
В раю, попившись в небесах,
Тоді в Сицилії творились
Великі дуже чудеса.
Дарес од страху оправлявся
І до Ентелла підбірався,
Цибулькиб дать йому під ніс.
Ентелл од ляпаса здригнувся,
Разів із пять перевернувся,
Трохи не попустив і сліз.
38.Розсердився і розярився,
Аж піну з рота попустив,
І саме в міру підмостився,
В висок Дареса затопив:
З очей аж іскри полетіли,
І очі ясні соловіли,
Сердешний об землю упав.
Чмелів довгенько дуже слухав,
І землю носом рив і нюхав,
І дуже жалібно стогнав.
39.Тут всі Ентелла вихваляли,
Еней з панами реготавсь,
З Даресаж дуже глузували,
Що силою він величавсь.
Звелів Еней його підняти,
На вітрі щоб поколихати
Од ляпаса і щоб прочхавсь;
Ентелловіж дав на кабаку
Трохи не цілую гривняку
За те, що так він показавсь.
40.Еней же, цим не вдовольнившись,
Іще гуляти захотів,
І цупко пінної напившись,
Ведмедів привести звелів.
Литва на труби засурмила,
Ведмедів зараз зупинила,
Заставила їх танцювать.
Сердешний звір перекидався,
Плигав, вертівся і качався.
Забув і бджоли піддерать.
41.Як пан Еней так забавлявся,
То лиха він собі не ждав,
Не думав і не сподівався.
Щоб хто з Олимпа кучму дав.
Но те Юнона повернула
І в голові так коверзнула,
Щоб зараз учинить ярмис;
Назула без панчіх патинки,
Пішла в Ірисині будинки,
Бо хитра ця була, як біс.
42.Прийшла, Ірисі підморгнула,
Черкнули в хижу разом вдвох,
І на ухо щось їй шепнула,
Щоб не підслухав який бог;
І пальцем цупко прикрутила,
Щоб зараз все те ізробила
І їй би принесла лепорт.
Ірися низько поклонилась
І в ліжник зараз нарядилась,
Побігла з неба як би хорт.
43.В Сицилію як-раз спустилась,
Човни троянські де були,
І між Троянок помістилась,
Которі човнів стерегли.
В кружку сердешні ці сиділи,
І кисло на море гляділи,
Бо їх не кликали гулять,
Де чоловіки їх гуляли,
Медок, сивушну попивали
Без просипу неділь із пять.
44.Дівчата з лиха горювали,
Нудило тяжко молодиць;
Лиш слинку з голоду ковтали
Як хочеться кому кислиць,
Своїх Троянців проклинали,
Що через їх так горювали;
Дівки кричали на ввесь рот:
„Щоб їм хотілось так гуляти,
„Як хочеться нам дівувати,
„Колиб замордував їх чорт!“
45.Троянці волокли з собою
Старую бабу, як ягу,
Лукаву відьму, злу Берою,
І скорчившуюся в дугу.
Ірися нею ізробилась
І як Бероя нарядилась
І підступила до дівок;
І щоб к ним лучче підмоститься
І пред Юноной заслужиться,
То піднесла їм пиріжок.
46.Сказала: „помагай-Біг, діти!..
„Чого сумуєте ви так?
„Чи не остило тут сидіти?
„Оце гуляють наші як!
„Мов божевільних нас морочать,
„Сім літ, як по морях волочать,
„Глузують, як хотять із вас.
„Але з другими бахурують,
„Своїж жінки нехай горюють...
„Коли водилось це у нас?
47.„Послухайте лиш, молодиці,
„Я добрую вам раду дам;
„І ви, дівчата білолиці —
„Зробім кінець своїм бідам,
„За горе ми заплатим горем —
„А доки нам сидіть над морем?
„Приймімось, човни попалім.
„Тоді і мусять тут остаться
„І нехотя до нас прижаться, —
„Ось так на лід їх посадім!“
48.„Спасеть же Біг тебе, бабусю!“
Троянки в голос загули:
„Такоїб ради, паньматусю,
„Ми ізгадати не могли“.
І зараз приступили к флоту
І принялися за роботу:
Огонь кресати і нести
Скіпки, тріски, солому, клоччя.
Була тут всяка з них охоча,
Пожар щоб швидче розвести.
49.Розжеврілось і загорілось,
Пішов димок до самих хмар,
Аж небо все зачервонілось,
Великий тяжко був пожар!
Човни і байдаки палали,
Соснові пороми тріщали,
Горіли дьоготь і смола.
Поки Троянці огляділись,
Що добре їх Троянки грілись,
То часть мала човнів була.
50.Еней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів, як сніг,
І бігти всім туди звелівши,
Чим дуж до човнів сам побіг.
На ґвалт у дзвона задзвонили,
По у лицях в трещотки били,
Еней же на ввесь рот кричав:
„Хто в Бога вірує — рятуйте!
„Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
„А хтож таку нам кучму дав?“
51.Еней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився;
Скакав, вертівся і качавсь;
І із цього свого задору
Він, голову піднявши в гору,
Кричав, опарений мов пес.
Олимпських шпетив на всю губу,
Свою і неню лаяв любу,
Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.
52.„Гей ти, проклятий стариґаню!
„На землю з неба не зиркнеш,
„Не чуєш, як тебе я ганю,
„Зевес! — ні усом не моргнеш?!..
„На очах більма поробились,
„Колиб до віку посліпились,
„Що не поможеш ти мені!
„Чи цеж таки тобі не стидно,
„Що пропаду, от лиш не видно?
„Яж, кажуть люде, внук тобі!
53.„А ти з сідою бородою,
„Пане-добродію, Нептун!
„Сидиш мов демон, під водою,
„Ізморщившись, старий шкарбун!
„Колиб струхнув хоть головою
„І цей пожар залив водою —
„Тризубець щоб тобі зломивсь!
„Ти базаринку любиш брати,
„А людям в нужді помагати
„Не дуже, бачу, поспішивсь.
54.„І братік ваш Плутон, поганець,
„Із Прозерпиною засів;
„Пекельний, гаспидський коханець,
„Іще себе там не нагрів?
„Завів братерство з д'яволами
„І в світі нашими бідами
„Не погорює ні на час.
„Не посилкується ні мало,
„Щоб так палати перестало
„І щоб оцей пожар погас.
55.„І ненечка моя рідненька
„У чорта десь тепер гуля;
„А може спить уже пяненька,
„Або з хлопятами ганя.
„Тепер їй бачу, не до соли:
„Уже підтикавши десь поли,
„Фурцює добре, навісна!
„Коли сама з ким не ночує,
„То для когось уже святкує, —
„Для цього тяжко поспішна!..
56.„Та враг бери вас — що хотіте,
„Про мене те собі робіть;
„Мене на лід не посадіте,
„Пожар лиш тільки погасіть!
„Завередуйте по своєму
„І будьте ласкаві, моєму
„Зробіте лихові кінець.
„Пустіть лиш з неба веремію
„І покажіте чудасію,
„А я вам піднесу ралець!“
57.Тут тільки що перемолився
Еней і рот свій затулив,
Як ось із неба дощ полийся,
В годину ввесь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов із бочки,
Що промочило до сорочки,
То драла вростіч всі дали.
Троянці стали всі, як хлюща,
Їм лучилася невсипуща, —
Нераді і дощу були!
58.Не знав же, на яку ступити.
Еней і тяжко горював —
Чи тут остатись, чи поплити,
Бо враг не всі човни забрав.
і миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко рахували,
І скільки не коверзували,
Та все було, що не оне.
59.Один з троянської громади,
Насупившися, все мовчав,
І дослухавшись до поради,
Ціпком все землю колупав.
Це був пройдисвіт і непевний
І всім відьмам був родич кревний,
Упир і знахар ворожить:
Умів і трясцю одшептати
І кров христянську замовляти
І добре знав греблі гатить.
60.Бував і в Шльонському з волами,
Не раз ходив за сіллю в Крим,
Тарані торгував возами,
Всі чумаки братались з ним.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
Що розказать — йому вже дати:
Ні в чім не був страхополох.
61.Невтесом всі його дражнили,
По нашому ж то звавсь Охрім, —
Мені так люди говорили,
Самомуж не знайомий він.
Побачив, що Еней гнівився,
До його зараз підмостився,
За білу рученьку і взяв,
І вивівши Енея в сіни,
Сам поклонився аж в коліни,
Таку Енею річ сказав:
62.„Чого ти сильно зажурився
„І так надувся, як индик?
„Зовсім охляв і занудився,
„Мов по болотові кулик?
„Чим більш журитися — все гірше,
„Заплутаєшся в лісі більше, —
„Покинь лиш горе і заплюй.
„Піди вкладися гарно спати,
„А послі будеш і гадати:
„Спочинь та вже тоді міркуй“.
63.Послухавши Еней Охріма,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тільки все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігсяж, мов і задрімав.
Як ось Анхиз йому приснився, —
Із пекла батечко явився
І синові таке сказав:
64.„Прокинься, милеє дитятко!
„Пробуркайся і проходись.
„Це твій прийшов до тебе батько,
„То не сполохайсь, не жахнись.
„Мене боги к тобі послали
„І так сказати приказали,
„Щоб ти ні трохи не журивсь:
„Пошлють тобі щасливу долю,
„Щоб учинив ти божу волю
„І швидче в Рим переселивсь.
65.„Збери всі човни, що остались,
„І гарно зараз їх оправ,
„Придерж своїх, щоб не впивались
„І цю Сицилію остав.
„Пливи і не журись, небоже!
„Уже тобі скрізь буде гоже.
„Та ще, послухай, щось скажу:
„Щоб в пекло ти зайшов до мене,
„Бо діло єсть мені до тебе.
„Я все тобі там покажу.
66.„І по Олимпському закону
„Уже ти пекла не минеш,
„Бо треба кланятись Плутону,
„А то і в Рим не допливеш,
„Якусь тобі він казань скаже,
„Дорогу добру в Рим покаже,
„Побачиш, як живу і я.
„А за дорогу не турбуйся,
„До пекла навпростець прямуйся
„Пішком, — не треба і коня.
67.„Прощай же, сизий голубочок!
„Бо вже стає на дворі світ:
„Прощай, дитя! прощай, синочок!..“
І в землю провалився дід.
Еней спросоння як схопився,
Дріжав од страху і трусився,
Холодний лився з його піт.
І всіх Троянців поскликавши,
І лагодитись приказавши,
Щоб завтра поплисти, як світ.
68.К Ацесту зараз сам махнувши,
За хліб подякував, за сіль;
І там недовго щось побувши,
Вернувся до своїх відтіль.
Ввесь день збірались та вкладались
І світа тільки що дождались,
То посідали на човни.
Еней же їхав щось несміло,
Бо море дуже надоїло,
Як чумакам дощ в осени.
69.Венера тільки що уздріла,
Що вже Троянці на човнах,
К Нептуну на поклон побігла,
Щоб не втопив їх у волнах.
Поїхала в своїм ридвані,
Мов сотника якого пані,
Баскими конями, як звір.
І з кінними проводниками,
З трьома назаді козаками,
А коні правив машталір.
70.Була на йому біла свита
Із шаповальського сукна.
Тясомкою кругом обшита, —
Сім кіп стоялася вона;
На-бакир шапочка стреміла,
Далеко дуже червоніла,
В руках же довгий був батіг;
Їм грімко ляскав він із лиха,
Скакали коні без оддиха,
Ридван, мов вихор в полі, біг.
71.Приїхала, загримотіла,
Кобиляча мов голова;
К Нептуну в хату і влетіла
Так, як із вирію сова.
І не сказавши ні пів слова —
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова —
Як навіжена прискакала,
Нептуна в губи цілувала,
Говорячи такі слова:
72.„Коли, Нептун, мені ти дядько,
„А я племінниця тобі,
„Та тиж мені хрещений батько —
„Спасибі зароби собі:
„Моєму поможи Енею,
„Щоб він з ватагою своєю
„Щасливо їздив по воді;
„Уже і так пополякали,
„На-силу баби одшептали,
„Попався в зуби був біді“.
73.Нептун, моргнувши, засміявся;
Венеру сісти попросив
І після неї облизався,
Сивухи чарочку налив;
І так її почастувавши,
Чого просила, обіщавши.
І зараз з нею попрощавсь.
Повіяв вітр з руки Енею,
Простивсь сердешненький з землею.
Як стрілочка по морю мчавсь.
74.Поромщик їх що-найглавніший
З Енеєм їздив всякий раз,
Йому слуга був найвірніший —
По нашому він звавсь Тарас.
Цей, сидя на кормі, хитався,
По саме нільзя нахлестався
Горілочки, коли прощавсь.
Еней велів його приняти,
Щоб не пустивсь на дно ниряти
І в луччім місці би проспавсь.
75.Но видно, що пану Тарасу,
Написано так на роду.
Щоб тільки до цього він часу
Терпів на світі цім біду.
Бо розхитавшись, бризнув в воду,
Нирнув і, не спитавши броду,
Наввиринки пішла душа.
Еней хотів, щоб окошилась
Біда і більш не продолжилась,
Щоб не пропали всі з коша.
|
