Блаже́нний, хто пряму́е би́тим шля́хом,
Котри́й до ла́сощів уся́ку по́гань на́дить,
Хто не тріво́жицця спасе́нним стра́хом,
Що до поги́бели широ́кий путь прова́дить.
Блаже́н, блаже́н той муж прему́дро ни́ций,
Що й не загля́дуе, мовля́в, до нечести́вих,
Кого́ лестя́ть баби́ и молоди́ці,
Що він собі́ мовчи́ть сере́д люде́й злосли́вих,
Та хи́лицця під грі́шничі зако́ни,
Та зна́е, що́ у день, а що́ в ночі́ роби́ти:
Баба́м низькі́ одва́жуе покло́ни,
И вмі́е молоди́ць деся́тками люби́ти.
Росте́ сей муж, мов де́рево роскі́шне:
Баби́ ёму що-дня́ корі́ннє полива́ють,
Жінки́ ёго́ за сло́во лю́блять пи́шне,
А чолові́ки іх вели́ким объявля́ють.
***
Я не таки́й, о Бо́же мій правди́вий!
Я все прики́дливе, усе́ зловре́дно та́йне,
Як чолові́к во и́стину злосли́вий,
Ясу́ю всю́ди, щоб було́ між ми́ром я́вне.
Не зна́ючи, чого́ до це́ркви хо́дять,
Вчаща́ю залюбки́ в ту нечести́ву ра́ду,
Де бра́ччики шука́ють и знахо́дять,
Як в се́рце громадя́н всели́ти суд и пра́вду.
И не хилю́сь під грі́шничі зако́ни,
Що грі́шники веля́ть до іо́ти виповня́ти,
Прити́снувши темно́ти милио́ни,
И заказа́вши ім про во́лю міркува́ти.
***
Не вже ж усто́ять сі лука́ві злю́ки
У те́бе, Го́споди, на пра́ведному су́ді,
И предаси́ ти нас в каті́вські ру́ки,
И ца́рству грі́шників конця́ во вік не бу́де?
Ти, Го́споди, путь пра́ведників зна́еш,
И ба́чиш до́бре путь леда́чих лицемі́рів:
Про що́ ж ти ім сей по́пуск попуска́еш?
Поби́й іх пра́вдою, щоб ім ніхто́ не ві́рив.
|