Од Сосни до Сяна вона простягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,
Чорноморською водою умивається,
Лугами, як квітками, квітчається,
Дніпром стародавним підперезана,
Річка̀ми як стрічка̀ми поубирана,
Города̀ми-намиста̀ми пообвішана.
Гуляй, моя пісне, висо́ко, висо́ко,
Щоб хмарами сизий орел летючи
Тебе не нагнав;
Гуляй, моя пісне, широ̀ко, широ̀ко,
Щоб по стену вітер, траву котючи,
Тебе не піймав!
Лебедем білим пливи по ріка̀х,
Чайкою, пісне, кигич по лука̀х.
Припотнем в лузі заворкочи,
Дрібною пташкою защебечи;
Покотиполем в степу прокотися,
По небу громом святим пронесися,
Глибоко в землю змією зарийся;
По лісах, по горах.
По степах, по ріках,
Городах, слободах
Травою,
Водою,
Луною далеко геть одізвися!
К ім'янитим панам,
К неїмущим старцям,
К козакам-молодцям,
К чорнобровим дівкам
У душах,
У серцях,
Тугою, кручиною, пісне, заньмися!
Там де у лісі скеля крутая,
Дніпр через скелю реве і бурха́є,
Рветься і дметься, клекоче й гуде,
Й вітер пожовклії листя несе,
Де Задніпров'я, край опустілий,
Де нема хат, бовваніють могили,
Де нема гласу, виють вовки,
Де була Січа, жили козаки.
Ходив я ніччю; місяць червоний
Сидів у хмарі й бурю нагонив;
Сп'ялись на дибки степи пісчані.
Тогді із лісу, вся у тумані,
Вийшла до мене якась молодиця:
Співай, казала, для всього роду,
Співай, казала, для всій родини.
Співатиму, співатиму, поки гласу стане,
Хоч і слухать не захочуть, я не перестану.
|