Перейти до вмісту

Запорозька старшина

Матеріал з Вікіджерел
Про текст
Назва: Запорозька старшина
Записано в: у с. Чернишівці Катеринославського пов. Катеринославської губ.
Дата запису: на поч. 80-х років XIX ст.
Записувач:
Записано від: від І. Г. Розсолоди
Жанр: переказ
Опубліковано в: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В. А. Чабаненко. — К.: Дніпро, 1990
[[Файл:|300px|безрамки|центр]]


Старшина в запорожців була от яка: кошовий, осавул, писар та курінні отамани. Ото й старшина... Вони самі собі були пани, самі царі і християни. Вибирали всіх гуртом самі із себе.

Як виберуть кошового, то він і командує. Як добрий вояка, то й обирають, і почитають, як батька діти... Усіх старшин поважають, аж поки не сподобаються їм. Як хто кого образить, то жалітися йдуть уже до кошового.

Оце прийдуть позиватися скільки там їх є чоловік, то він зараз лагодить, щоб помирились.

— Попрощайтесь,— каже, — козаки, а то гріх тяжбу заводити.

То які богобоязні та слухняні, то зараз і послухаються.

Куплять горілки, вип'ють її та й помиряться. А які невгомонні, то ті вже одразу й не послухають. Тоді вже судить їх сам кошовий: накаже там чи грошима заплатити чи, може, й покарати. А карали тільки одними різками. Відсічуть лозинами, та й годі! Хіба вже злодій або зрадник, то тоді вже вийме кошовий пістоль, бацне в груди — от тобі й капут... Кошового всі слухались: і ті, що в Січі, та й ті, що по степах

у землянках жили. Оце як війна, то вже він скрізь розсилає листи поміж козаками: де хто є, щоб ішли воювать. Забіжить і в бурдюг, було, розсильний від кошового.

— Отак-то й отак... Ідіть, — каже, — або там на раду, або на війну, такий-то й такий город брати!

То вже й ідуть, ніхто не може одказувати.