Перейти до вмісту

Повна збірка творів (Васильченко)/IV/Неслухняний глечик

Матеріал з Вікіджерел
Повна збірка творів. Том IV
С. Васильченко
III. Крилаті слова
Неслухняний глечик
Харків: Державне видавництво України, 1929
 
НЕСЛУХНЯНИЙ ГЛЕЧИК.

Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був та й іще може жив-би та й жив, коли трапилось таке.

Раз мама топила в печі, я пустував: зачепив ключкою той глечик за вушко та й тягаю по полу. Мама насварилася:

— Грай, глечику, грай, підеш без вушка!

Я почув теє, сам собі дивуюся, чого це мама не на мене гримають, а на глечека, та й радий тому, аби не на мене, думаю, далі: граюся з глечиком, як і раніше грався. Коли-це глечик — хрясь! з полу додолу, — розлетівся в черепки.

„Угадали мама — розбився таки вражий глечик“, — думаю собі.

Побачивши теє мати, та мовчки за віника.

А я бачу це та й думаю:

„Ну, ну, — що буде далі? Невже-ж оце мама будуть бити неслухняного глечика, що розбився“.

А про себе й байдуже. Мама підійшли ближче, та не глечика, а мене — віником по руках, по руках!

— А не я-ж тобі казала — не грайся з глечиком, бо розіб'єш! бо розіб'єш!

— Мамо! ви-ж не мені, то ви глечикові казали! — репетую.

— Глечик глухий, а ти-ж із вухами, сякий-такий сину. Не тебе ж глечик, а ти його по полу волочив!

Та й знову, та й знову.

„От тобі й маєш, — думаю: — на кого сварилися, а кому досталося“.



.