— Її звуть Кароліна Крошар? — спитав голова, геть зміненим голосом.
— Так ви її знаєте? — відповів здивований лікар.
— А того негідника звуть Сольве… Ох, ви додержали свого слова, — скрикнув голова суду, — ви схвилювали моє серце найстрашнішим почуттям, якого воно зазнає перед тим, як перетворитись на порох. Це переживання теж є подарунок пекла, а я завжди вмію з ним поквитуватися.
Ту хвилину граф із лікарем дійшли до рогу вулиці Шоссе-д'Антен. Коло тумби, де щойно зупинився голова суду, стояв один з тих нічних лицарів, що ходять з плетеним кошиком на спині і гаком у руці — за Революції їх жартома прозивали членами розшукового комітету. Цей ганчірник мав старече обличчя, гідне тих, які Шарле зробив безсмертними в своїх карикатурах на школу підмітальників.
— Чи часто тобі трапляють до рук тисячофранкові білети? — спитав його граф.
— Іноді, ваша милість.
— А ти їх повертаєш?
— Це залежить від обіцяної нагороди.
— Такого мені й треба! — скрикнув граф, даючи ганчірникові тисячофранковий білет. — Візьми це, — сказав він йому, — але пам'ятай, що я даю тобі його з умовою, щоб ти витратив його в шинку, напився там п'яний, посварився, набив свою жінку й наставив ліхтарів своїм приятелям. Це поставить на ноги варту, хірургів, аптекарів, а може й жандармів, прокурорів, суддів і тюремників. Не змінюй нічого в цій програмі, а то диявол над тобою помститься рано чи пізно.
Треба було мати заразом олівець Шарле й Калло, пензель Тенірса й Рембрандта, щоб дати правдиве уявлення про цю нічну сцену.
— Ось я й звів свої рахунки з пеклом і маю насолоду за свої гроші, — мовив граф глибоким голосом, показуючи спантеличеному лікареві на невимовне обличчя ганчірника, що роззявив рота. — Щодо Кароліни Крошар, — казав він далі, — то вона може вмерти від лютого голоду й спраги,
278
