|
Вранці небо червоніє
Наче пє червону кров,
Налітають з моря хмари
Вдарив грім і дощ пішов.
Але військо українське
Не лякається негод.
Зранку ворога шукає
І продовжує поход.
Над Каялою, рікою,
Половецьке військо жде…
Знов гремить залізна зброя,
Степ від тупоту гуде.
Заспівали знову стріли
Знов забрязкали мечі
І земля укрилась трупом
Половецьку кров пючи.
Наче вітер серед степу
Розгулявся Всеволод…
Все добув він… памятав лиш
Україну та народ.
На коні з мечем літає
У шоломі золотім,
Де пролине, трупом поле
Укривається за ним.
З ранку бій ішов до ночи,
З ночи бій до світу йшов…
Навкруги лежали трупи
І людська стояла кров.
Бились наші, як не бються
На верхівлях скель орли,
Ось, здавалось, залунає:
„Перемога! ми взяли!“
Та не стало стріл у війська,
Пощербилися шаблі…
Без щита рука безсила
Опустилась до землі.
І розбили наше військо,
Узяли князів в полон
І ведуть степами бранців
За далекий тихий Дон.
|
