Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/дивно

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дивно
Берлін: Українське слово, 1924

Ди́вно, нар. Удивительно, странно. Дивно мені та чудно. Якось так дивно ся називає. Каменец. у. Ди́вно здава́тися. Казаться страннымъ, удивительнымъ. Дивно тільки здалось йому, що Черевань про те а ні гадки. К. ЧР. 103. Ум. Дивне́нько.