Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/оброчник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
О
оброчник
Берлін: Українське слово, 1924

Обро́чник, ка, м. Давшій обѣтъ сдѣлать что либо во искупленіе грѣха. Колись спокутую (гріх) або крівавою войною, або роботою на манастирь важкою. Хвалити Бога, задержались іще в нас монастирі благочестиві: є де оброчникові свій оброк з'оброкувати. К. ЦН. 220.