Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/світач

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
світач
Берлін: Українське слово, 1924

Світа́ч, ча́, м. 1) Маленькій желѣзный подсвѣчникъ для восковой свѣчи у иконы: желѣзный стержень, вбиваемый въ стѣну или божни́к, съ трубочкой для свѣчи. Волк. у. См. Світич. 2) Въ курной полѣсской хатѣ: четырехугольная деревянная труба, спускающаяся изъ крыши въ избу, внизу подъ нее подвѣшена желѣзная рѣшетка, на которой вечеромъ зажигаютъ лучину. Чуб. VII. 390.