Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/хукати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хукати
Берлін: Українське слово, 1924

Ху́кати, каю, єш, гл. Дуть (ртомъ). Дитина хукає на жижу. Котл. Ен. VI. 25. Хукає собі у руки. О. 1861. V. 74. І в рученьки не хукав. Нп.