Словник української мови (1927)/добич
| ◀ добих | Словник української мови Д добич |
добичник ▶ |
|
До́бич, чі, ж. 1) Добыча. Рудч. Ск. I. 145. Мкр. Г. 14. Ми з тобою, Лебеденьку, пили та гуляли, ми з тобою, Лебеденьку, одну добич мали. Чуб. V. 962. 2) Скот. Желех. Ум. Доби́ченька. Макс. (1849). 30.