Хто ти, душе жалібна, стрімголов
Поставлена, мов паль на місцї вбитий?
Коли тобі се вільно, вимов слово!“
Я став як монах, що сповідї слуха
Скритоубійцї, що вже впертий в яму,
Кликнув його, щоб ще часок пожити[1].
А сей ревнув: „Чи ти вже тут явив ся?
Чи ти вже тута, Бонїфаціє?
На кілька лїт письмо мене здурило.
„Чи ти так швидко наситивсь тих скарбів,
За для яких не завагавсь красуню
Знасилувать, щоб знять її порфіру?“
Се друга згадка про папу Бонїфація, що тодї ще був живий. Той, що кричав, се його попередник, папа Микола III, з роду Орсінї (медведї — від orso), що так само як Бонїфацій знасилував „гарну даму“, римську церкву для особистих користий. Данте почувши се запитанє,
Став як той муж, що хтось за дурня має, |
- ↑ Натяк на кару скритовбійцїв, яких живцем стрімголов закопували в яму.