|
„Під головою в мене вперті инші,
Що перед мною церкву продавали,
Тепер тут дусять ся в скальних щілинах.
„І я туди столочений ще буду,
Як той прийде, за кого я приняв
Тебе в своїм нерозважнім питаню.
„Та довше тут мої горіти будуть ноги,
І я стою вже стрімголов упертий,
Нїж він стояти ме з горючими ногами.
„По нїм прийде пастух із заходу,
Ще шаленїйший кат і беззаконник,
Той і мене й його покрити має“.
|
Данте натякає тут на Бонїфацієвого наступника Климента V, Ґасконця з роду, який за протекцією француського короля дорвав ся був папської корони, та швидко потім був зкинений із престола.
А ось проба Дантового гумору — малюнок чортівської дружини над смоляним озером (піснї 21—22).
Коли був хто в венецькім арсеналї,
Коли зимою там смолу розтоплять,
Щоб конопатить судна перегнилі,
Що вже не можуть плавать: сей будує
Собі нове, а той старе латає
З боків ушкоджених плаванєм довгим;
Сей з переду щось клепле, той із заду,
Сей весла теше, а той линви крутить,
А той вітрила направля подерті, —
Так — не огнем, а божим провидїнєм
Кипіли в глубинї густії смоли
І береги кругом липкі творили.
Я бачив їх, та в них нїчого більше,
Як лиш бульки, що кипяток здували,
Коли весь плин то дув ся, то знов падав.
|
