Ну, застукай у віконце,
Я хотів би з ним доконче
Познакомитися як.
«Дай привіт йому звичайний,
Та не видай нас із тайни,
Впрошуйсь ніби на нічліг, —
Ти вже знаєш, як збрехати,
Щоб пустив він нас до хати,
Щоб його пізнать я міг».
Джіафар не спротивляєсь,
Аж на пальчики спинаєсь
Та й у шибу: стук, стук, стук!
Хто там? — чути крик із хати. —
«Хто тут сміє стукотати?
Ех, як хо̀плю добрий бук!»
«Не у гнів вам, пане милий,
Ми чужі тут, заблудили,
Із Дамаску ми купці…
У знайомого одного
Ми гостили трохи довго
Та й змили́ли вулиці.
«До господи нам не втрапить,
А сторожа як поцапить,
То в арешт запре якраз;
Тож огляньтеся на Бога,
Не гоніте від порога,
Підночуйте крихту нас!»
Тут з вікна, що було вище,
Здоровенна головище
Вихиляється й глядить;
Звис на очі чорний волос,
І, мов з бодні, дужий голос
Не то мовить, то кричить:
