І всі три що мали сили
На те місце поспішили,
Відки голос той луна;
Бачать: вулиця в спокої,
Ні пожару, ні розбою
Ні сліду ніде нема.
Але гляньте, край дороги
Дім стоїть доси́ть убогий,
А край брами між стовпів
Там одно собі віконце
Світить, мов крізь мряку сонце,
Відтам той лунає спів.
До віконця, до покою
З вулиці сягнеш рукою, —
Та заглянуть — де, де, де!
Мигне тінь часом на латі,
Видно: ходить хтось по хаті
І співа, аж ляск іде.
Став халіф із Джіафаром.
«Ну, чей вийшли ми недаром!
Слухаймо, що він співа».
А з хатини без упину
В сонне місто голос линув,
Вимовляв такі слова:
«Там на небі честь Аллаху,
На землі ж не маю страху,
Ні гризоти, ні турбот;
Маю силу, — запрацюю,
З'їм і вип'ю, й потанцюю,
І сміюся з всіх пригод».
«Джіафаре, — цар мовляє, —
Чи ти чув, що цей співає?
Бравий це, мабуть, козак.
