Не посмів: халіф не кум!
Так стояв, мов кіл осики,
А від кузні ключ великий
Мав в руці, немов на глум.
Далі, трохи погадавши,
Ключ челяднику віддавши,
Мовив: «На, домів жени
І повісь його на клинці,
Сам же й інші челядинці
Приходіть за штири дни!»
Аж ось, мало що проспавшись
І не мившись, не купавшись,
До роботи йде Бассім
І мурчить собі без страху:
«Там на небі честь Аллаху,
На землі ж начхаю всім».
Що за біс? Підходить ближче —
Кузня замкненаї Хлопчище
Перед кузнею сидить.
«Гей, ти, мой, що гави ловиш?
Чому кузню не отвориш?
Хочеш небо тут чадить?
«Попсувався за́мок, сину?
Зараз я його відчиню,
Лиш раз трахну кулаком.
Ретязь вискочив? Не бійся,
Зараз відірву завісся —
Лад усьому дам мельком».
Та тут майстер наблизився,
І Бассім йому вклонився.
«Ні, Бассіме, — мовить цей, —
Замок мій не зіпсувався,
Ані ретязь не зірвався, —
Не ламай мені дверей».
