«Так чого ж цьому роззяві
Пусто тут сидіть на лаві?
Гей, до праці, ти, чухрій!»
Але майстер вуса смикнув,
До Бассіма гнівно крикнув:
«Стій, Бассіме, не дурій!
«Чи ти заспаний, чи п'яний?
Виплив розум твій поганий?
Хочеш кузню відчинять?
Чи не чув ти слів, що хором
Верещали нам на сором?
Чи не хочеш віри йнять?»
«Нам на сором? Там до ката!
А то хто смів верещати?
Я не чув, їй-богу, ні!»
«Ей, Бассіме, — мовив майстер,—
Тут біда, ніякий кляйстер
Не заліпить ці три дні».
І сказав йому доразу
Зміст халіфського указу
І погрозу ту тяжку,
Що хто на́каз переступить,
Раз клевцем по штабі влупить,
Той повисне на гаку.
Як почув Бассім ті вісті,
Аж здурів, не знав, чи сісти,
Чи стояти, чи тікать;
В голові було безладдя,
З рук упало все знаряддя,
Лиш уста щось булькотять.
«Бий його хрещена сила!
Не казав я? Розносила
Зла година тих драбів!»
Шлях думок його був простий:
