Джіафар
«Пане наш благочестивий,
Видно в Бога ти щасливий!
Та чи тяжко буть біді?
Ну, якби халіф наш лютий
Бані всі велів замкнути,
Що зробив би ти тоді?»
Бассім
«Чи не мовив я відразу,
Що від вас лиш гнів, уразу,
Прикрість мушу я зазнать?
Чи не клявся ти, лукавий,
Що не будеш в мо́ї справи
Носа свойого втикать?
«Ти, проклятий череваню!
Було лізти в калабаню,
А не в мій затишний кут!
Щоб ти спати ліг в тернину
Голий, поки в злу годину
Злеє слово вирік тут!»
Джіафар зігнувсь покірно,
А халіф смієсь безмірно
І хихочеться в кулак;
Серце у панів котяче,
Люблять, як рвесь, злиться, скаче
Перед ними неборак.
Джіафар
«Пане любий, я лиш жартом.
Але все ж подумать варто…
Адже бачиш сам тепер:
Наш халіф усяке може.
Що ж би ти зробив, небоже,
Якби він лазні запер?»
Та Бассім вже був підпилий,
То сміявся, а по хвилі
