Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/147

Палкою в підлогу стукнув.
Очі в лобі закотив.

Бачить, мужичок маленький,
І худенький і бліденький
Над роботою клячить,
Як то кажуть, пушка духа,
Шиє й сам собі, як муха,
Якусь пісеньку мурчить!

Тут Бассім не рік нічого,
Наближається до нього,
Що клячав на килимку;
Килимок за роги цапнув,
З майстром враз на плечі хапнув,
Наче кицьку у мішку.

«Пане, що це за причина? —
В страсі запищав шевчина. —
Де, куди мене несеш?»

Бассім

«Маєш тихо буть, смириться,

І закону покориться,
Бо до трибуналу йдеш».

Швець

«Пане, змилуйсь надо мною!

Адже ж не піду, як сто́ю.
Положіть мене, щоб міг
Взяти свиту, вбратись гоже, —
Пі́ду з вами в ім'я Боже, —
Не несіть мене на сміх».

Змилувавсь Бассім, шевчину
З килимком на землю кинув;
Люд їх обступив вінком.
Швець пита Бассіма з чуду: