«Хто це зве мене до суду?
Чи́їм то я довжником?»
Бассім
«Жінка зве тебе до суду,
А я урядово буду
Її справу заступать:
Ти весь вік їй закапарив,
Тож за п'ятдесят динарів
Ти їй мусиш одвічать».
Швець
«О завзяття ти жіноче!
Що вона від мене хоче?
Лиш п'ять літ жонаті ми.
Їй динара в рік! Є свідки!
Але п'ятдесят? Це відки?»
Бассім
«Хоч заріжся, а візьми!
«Зрештою, мій любий друже,
Це мені зовсім байдуже, —
Будеш це судді казать.
А тепер готов? Їй-богу,
Час рушати нам в дорогу.
Я не маю часу ждать».
І Бассім потяг шевчинку
До судового будинку,
Жінка бігла передом.
Як минули півдороги,
Швець Бассіму бух у ноги
І сказав таким ладом:
«Пане любий, лиш дві слові
Подозвольте, коб здорові,
Мені з вами говорить!
