По надземному вітхненню
Опис мо̀їх славних діл.
„О щасливе те століття,
Рік щасливий і година,
У котрій на світ яви́ться
Пречудовий опис той!“
Це наш лицар так балакав,
Їдучи підшкваром сонця
На драндизі сво̀їй полем;
Далі так почав зітхать:
„О княгине Дульчінеє,
Владнице отого серця,
Що тобі до сво̀го скону
Вірно присягло служить!
„Як же ти жорстока, пані,
Що мене від себе гониш,
Поки світ не буде повен
Слави наших двох імен!
„Та дарма! Обіт цей свято
Заприсягся я сповни́ти;
І сповню. Лиш ти, о пані,
Ти про мене не забудь!“
От таких дурниць без міри
Городив наш мудрий лицар,
Тюпаючи чистим полем
На свойому Росінанті, —
Пережовуючи в тямці
Глупі повісті лицарські,
Мов вівця, що ремиґає
Нерозгризену траву.
